ОЗНАКИ ІМПАКТОГЕНЕЗУ В ПРОДУКТАХ САМОСТІЙНИХ ЦЕНТРІВ ВИВЕРЖЕННЯ ЗАХІДНОГО ПРИЕЛЬБРУССЯ

Анотація

До імпактогенезу відносять перетворення гірських порід під впливом ударних хвиль. Глибинний тип імпактогенезу обумовлений глибинними вибухами ущільнених флюїдів. Флюїдоліти характеризуються специфічними структурами і текстурами, мінеральним і хімічним складом, геологічною будовою тіл, що дозволяє відрізнити їх від подібних осадових і туфогенних порід. У продуктах самостійних центрів виверження Західного Приельбрусся описано шість видів вулканічного скла, що різняться за складом, у тому числі, близьких до плагіоклазових і кварцових. Такий набір вихідних розплавів є наслідком ендогенного імпактогенезу. При вивченні гіперстенів, біотитів, плагіоклазів вулканітів встановлений різко відмінний їхній генезис, що має як зв'язок із магматизмом, так і ряд ознак, які вказують на їхню ксеногенну природу, а також численні риси деформацій і метаморфічних змін. Запропоновано модель еволюції неоген-четвертинного магматизму кавказького сектору Альпійського складчастого пояса з провідною роллю окислення глибинних трансмагматичних флюїдів, з відповідним місцем процесів ендогенного імпактогенезу. Окислення основних компонентів флюїду (H2, CH4, CO) відбувається зі значним виділенням тепла, а самі реакції носять вибуховий характер. Концентрація флюїдів та шляхи їх міграції пов'язані з ослабленими зонами розривних порушень у земній корі. Дроблення порід субстрату сприяло інтенсивному плавлению і утворенню одноріднішої за складом магми, що й спостерігається в продуктах виверження центру Битюк-Тюбе при переході від флюїдолітів до флюїдолітолав і пемзи. Глибинні вибухи флюїдів ініціюють, з одного боку, плавлення субстрату, а з іншого – готують і розробляють канали, по яких згодом інтрудується магматичний матеріал. Перші порції вивержень представляли собою рідко-газово-тверду суспензію, в якій власне магматичний матеріал становив всього лише кілька відсотків, з якої магматичні породи не утврювалися. Надалі, при прогресуючому плавленні субстрату, кількість газовотвердої складової в продуктах виверження знижується, а частка розплаву, навпаки, поступово збільшується; збільшується в'язкість, а швидкість течії сповільнюється. Нарешті, фінішні виверження представлені найбільш в'язкими магматическими розплавами, з яких утворюються пемзи. Вони фактично залишаються на місці виверження, оскільки не здатні до течії. Ендогенний імпактогенез, мабуть, проявлявся значно ширше, ніж це прийнято вважати в даний час, і передував не тільки прояву основного, ультраосновного і лужного магматизму, але відігравав також провідну роль у зародженні кислих магм в межах земної кори колізійних областей.