Геологія затоки Ведінгтон (півострів Київ, Берег Ґреяма Західної Антарктики)

Анотація

Вступ. Затока Ведінгтон розташована на захід від Української антарктичної станції "Академік Вернадський", заглиблюючись у найближче до станції материкове узбережжя. Акваторія затоки дає доступ до майже не вивченої внутрішньої частини півострова Київ. Дотепер уявлення про геологію цього району базувалися на дослідженнях, виконаних у місцях доступних для висадок – на мисі Туксен і Расмусен Поінт. Нещодавніми геологічними дослідженнями були охоплені вся лінія узбережжя затоки Ведінгтон і навколишні території. Польові спостереження та результати їхньої подальшої обробки лягли в основу пропонованої роботи. Метою досліджень було здійснення геологічного опису затоки Ведінгтон, з'ясування петрографічного різноманіття місцевих гірських порід, визначення їхньої поширеності, умов залягання та ймовірних вікових співвідношення між ними.
Методи. Польові спостереження та відбір зразків були здійснені у процесі геологічної зйомки, що виконувалась у 2020, 2019 та 2017 рр. Петрографічні особливості та мінеральний склад гірських порід досліджували із застосуванням оптичної поляризаційної мікроскопії, а також електронної мікроскопії й електронно-мікрозондового аналізу.
Результати. Було з'ясовано, що всі корінні виходи на узбережжях затоки Ведінгтон, а також найближчі вершини Міл і Демарія формуються виключно магматичними утвореннями. Корінних виходів осадових і метаморфічних порід наразі не знайдено. Серед магматичних утворень виокремлено: 1) вулканогенну товщу; 2) граніти Расмусен Поінт; 3) габроїдний інтрузив Туксен – Расмусен; 4) гранодіорити гори Міл; 5) гранофірові мікрограніти; 6) постплутонічні мафічні дайки.
Висновки. Зроблено висновок, що найстарішими серед досліджуваних магматичних утворень є андезити та вулканічні туфи андезитового складу. Вони належать до вулканогенної товщі півострова Київ, для якої попередньо припускається юрський вік. Геологічне картування показало, що за просторовою поширеністю вулканіти помітно поступаються плутонічним породам. Останні представлені усіма плутонічними представниками вапняно-лужної орогенної серії. З'ясовано, що більшість плутонів мають крейдовий вік, тобто формувалися під час головного піку магматичної активності Батоліту Антарктичного півострова. Продемонстровано, що формування плутонів відбувалося щонайменше у два етапи. Ранньокрейдовий етап представлений гранітами Расмусен Поінт. До пізньокрейдового етапу належать плутони, які утворюють єдиний габро-діорит-гранітоїдний комплекс, сформований кількома інтрузивними фазами, що вкорінювалися в гомодромній послідовності. Постплутонічні мафічні дайки також інтрудували щонайменше у два етапи. Гіпабісальні дайки мікродіоритів мають пізньокрейдовий вік. Укорінення ж субвулканічних базальтових дайок, ймовірно, відбувалося у палеоцені або й пізніше. У крайній південно-східній частині затоки Ведінгтон виявлено гіпабісальну інтрузію гранофірових мікрогранітів. Її вік і походження потребують проведення подальших досліджень.