Теплофізичні дослідження Солотвинської западини: історія, методологія та перспективи розвитку для розв'язання сучасних прикладних задач

Анотація

Вступ. Досліджувана територія приурочена до південно-східної частини Закарпатського прогину. Комплекс досліджень, виконаних із середини XX ст., сформував сучасне бачення щодо геологічної будови, перспектив пошуку й експлуатації корисних копалин. Втім, залишається чимало невизначеностей, зумовлених методологічними, апаратурними та системними недоліками попередніх робіт, які знижують інвестиційну привабливість регіону для наступних досліджень. Постановка новітніх геологорозвідувальних проєктів вимагає комплексного аналізу та переінтерпретації накопиченої геолого-геофізичної інформації, упровадження сучасних технологій комп'ютерного моделювання з метою мінімізації наявних ризиків. У пропонованій статті висвітлено результати аналізу лабораторних досліджень кернового матеріалу, даних термокаротажу, а також їхньої інтеграції до складу одновимірних теплових моделей – на прикладі низки свердловин Солотвинської западини.
Методи. Джерелами вихідних даних є фондові геолого-геофізичні матеріали, новітні монографічні джерела, публікації у вітчизняних та іноземних науково-періодичних виданнях. Здійснено зіставлення даних термокаротажу, проведеного за різного терміну попереднього відстоювання свердловин. Для обробки кернових даних використано методи математичної статистики – побудовано гістограми розподілу величин коефіцієнтів теплопровідності та температуропровідності для літотипів зі статистично значущими вибірками: туфів, пісковиків, алевролітів, аргілітів. Побудову одновимірних теплових моделей виконано з урахуванням стратиграфічного та літологічного розчленування розрізу, даних теплового потоку, наявних реконструкцій термічної історії та параметрів нафтогазоматеринських порід суміжних площ.
Результати. Більшість термокаротажних даних у Солотвинській западині надають заниження значення пластових температур до 10–15 °C. Найбільш вивченими з позиції температурних умов та теплофізичних параметрів порід є площі Данилово – Теребля і Солотвино, найменш вивченими – Нанково та район між площами Грушів і Тересва, не досліджений глибоким бурінням. На основі 124 визначень коефіцієнта теплопровідності та 59 – коефіцієнта температуропровідності встановлено взаємне перекриття розподілів для туфів і аргілітів, алевролітів і пісковиків; визначено основні статистичні характеристики досліджуваних вибірок. Для одновимірних моделей досягнено збіжність теоретичної зміни температур із даними термокаротажу в межах похибки, обумовленої достовірністю цих досліджень, й отримано нові дані щодо історії нафтогазоносних систем у межах Солотвинської западини.
Висновки. Побудовані моделі вказують на ймовірно біогенне походження газу в покладах тересвинської та солотвинської сюїт, термогенного – для новоселицької сюїти та давніших горизонтів. Згідно з оновленою часовою схемою розвитку Солотвинської западини, виділено чотири нафтогазоносні системи, уточнено часові інтервали формування їхніх складових та вікна генерації вуглеводнів. Подальші перспективи моделювання пов'язані з переінтерпретацією промислово-геофізичних даних та детальним узгодженням теоретичних і фактичних значень теплофізичних параметрів порід.